Микола Антонович Доллежаль - академік АН СРСР: біографія, освіта, наукова робота, пам\'ять

Опубликованно 26.01.2019 23:35

Радянський академік Доллежаль Микола Антонович – ключова фігура в проекті СРСР із створення атомної бомби. Крім того, він був головним конструктором РБМК і енергетичних ядерних реакторів, які донині знаходяться в експлуатації. Професор прожив життя довжиною більше ста років і всю її присвятив науці. Біографія

Микола Антонович Доллежаль з\'явився на світ в українському селі Омельник 27.10.1899 р. Його батько, Антон Фердинандович, чех за походженням, був земським інженером-шляховиком. У 1912-му сім\'я переїхала в підмосковний Подільського, де у батька було нове місце роботи. У цьому місті в 1917 р. Микола закінчив училище, після чого став студентом Московського Державного Технічного Університету імені М. Е. Баумана. Навчався на механічному факультеті, там же свого часу навчався його батько.

Антон Фердинандович вважав, що не можна стати справжнім інженером, якщо не працювати руками і не відчувати метал, він прищеплював ці переконання синові. Тому паралельно з навчанням майбутній академік Доллежаль почав працювати спочатку в депо, а потім - на паровозоремонтному заводі.

У 1923 р. хлопець закінчив університет і отримав спеціальність інженера-механіка.

Робота в довоєнні і воєнні роки

У 1925-1930 рр. Микола Антонович працював у проектних організаціях. У 1929-му проходив стажування в європейських країнах: Чехословаччині, Австрії та Німеччини. Після повернення Доллежаля заарештували органи ОДПУ СРСР, звинувативши у зв\'язку з шкідниками, які проходили по справі Промпартії. Слідство тривало півтора року, і весь цей час майбутній академік пробув у в\'язниці. У січні 1932 р. його звільнили без пред\'явлення звинувачення.

Після укладення Микола Антонович Доллежаль працював заступником головного інженера в особливому конструкторському бюро техвідділу ОГПУ. У 1933-му його призначили технічним директором Гипроазотмаша в Ленінграді. Роком пізніше перевели в харківський Химмаштрест на посаду заступника керуючого. Восени 1935 р. Микола Антонович став головним інженером заводу «Більшовик» у Києві. У грудні 1938-го перейшов на роботу в московський НДІ «ВИГМ».

У липні 1941 р. майбутнього академіка Доллежаля призначили головним інженером Уралхиммаша, який будувався в Свердловську. У 1943 р. він став директором і науковим керівником НДІ хімічного машинобудування. Це був не просто науковий інститут, а комплекс дослідних і конструкторських підрозділів, має розвинені виробничу та експериментальну базу.

Створення ядерного реактора

У 1946 р. НДІ залучили до радянського атомного проекту. Микола Антонович і безліч його співробітників зайнялися розробкою перших ядерних реакторів промислового призначення для виробництва збройового плутонію. Усередині інституту для проведення робіт було створено спецпідрозділ, умовно мала назву «Гидросектор».

Доллежалю до цього часу вже було 46 років, і він мав великі знання в різних технічних областях: компресоробудуванні, теплоенергетиці, хімічній промисловості. У лютому 1946 р. Микола Антонович запропонував вертикальну схему майбутнього реактора, і її прийняли до реалізації.

Спроектований «агрегат А» запустили у червні 1948-го. А у серпні 1949-го успішно випробували першу атомну бомбу з плутонію, виробленого на ньому. Після цього у 1951 р. пішли розробка, проектування і пуск експериментального «агрегату АІ», який був призначений для напрацювання тритію. Отримана продукція дозволила нашій країні першої показати потужність термоядерного вибуху. Так став кувати радянський ядерний щит.

Пуск атомної станції

Ідеї Миколи Антоновича, реалізовані в перших уран-графітових апаратах, були покладені в основу конструкції та пристрої майбутніх енергетичних канальних реакторів. Вітчизняна атомна енергетика почала розвиватися в цьому напрямку з початку роботи Обнинской АЕС у 1954 р. – першої у світі атомної електростанції, серцем якої був канальний «агрегат АМ».

Пуск АЕС проводився, коли Доллежаль вже працював директором НДІ-8 - інституту, створеного в 1952 р. урядом для розробки ядерної енергетичної установки, яка повинна була використовуватися в проектуванні і будівництві першої в Союзі атомного підводного човна. Створення АПЛ

З кінця 1952-го колектив наукового інституту розгорнув напружену діяльність з проектування ядерної енергетичної установки з водо-водяним корпусним реактором. В країні такий апарат створювався вперше, тому потрібно було шукати нові рішення за багатьма науковими і технічними напрямами.

У березні 1956 р. вчені на стенді справили фізичний пуск реактора ВМ-А, а вже через два роки апарат став працювати на кораблі. Після ходових випробувань підводний човен взяли в дослідну експлуатацію, і з цього часу АПЧ першого покоління почали масово будувати.

У Радянському Союзі заслуги колективу, яким керував Доллежаль, були високо оцінені. У 1959 р. НДІ-8 був нагороджений орденом Леніна. У 1962 р. Микола Антонович став академіком АН СРСР.

Конструювання нових реакторів

Вміння Доллежаля грамотно координувати роботу конструкторів і вирішувати поставлені завдання приносило свої плоди. Після ВМ-А був створений перший блоковий реактор В-5 — для свого часу самий потужний у світі. Він дозволив першій підводному човні з титановим корпусом розвинути рекордну швидкість руху під водою, яка досі залишається неперевершеною.

Потім під керівництвом академіка Доллежаля спроектували МБУ-40 - першу моноблочну реакторну установку. У 1980-1990 рр. на її базі створили енергетику одного з видів кораблів, що знаходяться в експлуатації по сей день.

Не менш плідно команда Миколи Антоновича працювала і в «наземної» атомній енергетиці.

У 1958 році відбувся пуск спроектованого в НДІ-8 двухцелевого реактора ЕІ-2, виробляє збройовий плутоній і енергію в промислових масштабах. Він став основою першого блоку Сибірської АЕС.

Також в інституті в 1964 і 1967 роках розробили принципово нові реактори для Бєлоярській АЕС імені В. В. Курчатова – першої великої атомної електростанції в радянській енергетиці. У них реалізували давню ідею Доллежаля про ядерне перегрів пари, який істотно підвищував теплову ефективність енергоустановок. Створення реакторів РБМК

У 1960-х роках у Радянського Союзу почалися труднощі з енергопостачанням. Щоб кардинально і швидко вирішити цю проблему, стали будувати великі АЕС. Микола Антонович Доллежаль очолив роботи по конструюванню серії реакторів РБМК, призначених для енергоблоків потужністю 1 тис. МВт.

У 1967 р. був випущений проект установки. Наприкінці 1973 р. енергоблок з РБМК почав працювати на Ленінградській АЕС. У 1975-1985 рр. збудували і ввели в експлуатацію ще тринадцять таких установок. Разом вони виробляли майже половину атомного електрики СРСР. Потім вчені вдосконалили конструкцію РБМК, що дозволило збільшити потужність апарату в півтора рази. Такі реактори встановили на двох блоках Ігналінської АЕС, які стали найбільш потужними в світі.

Питання безпеки і нові розробки

Академік Доллежаль був упевнений у конструкції реакторів, що будуються, але його турбували питання забезпечення надійності атомних електростанцій та еколого-економічні проблеми. З середини 1970-х років він часто піднімав ці теми в публікаціях і виступах, говорячи про необхідність підняти рівень технічної культури монтажу та експлуатації ядерної техніки. Що стосується екологічної безпеки, Микола Антонович пропонував створити ядерно-енергетичні комплекси, де б використовувалися реактори на швидких нейтронах, що включають у тому числі процеси паливного циклу.

Атомна техніка і наука в Радянському Союзі розвивалися стрімко, що вимагало масштабного розширення експериментальної бази. Виходячи з цього, вже з кінця 1950-х років академік Доллежаль став направляти сили свого НДІ на створення різних дослідницьких реакторів. В результаті були створені басейнові ІРТ, зручні в експлуатації, а також унікальні за експериментальними можливостями і характеристиками апарати РВД, СВІТ, СМ-2, ІБР-2, ИВВ-2, ИВГ-1. Викладацька діяльність

Микола Антонович хотів готувати компетентних і кваліфікованих фахівців для конструювання нової техніки, тому ще з кінця 1920-х років почав викладати у вузах. Займався такою діяльністю майже шістдесят років, з яких майже чверть століття керував кафедрою ядерних енергоустановок в МВТУ їм. Н. Е. Баумана.

Протягом сорока років видатний вчений очолював розробки різних ядерних реакторів, прокладав у цій науковій галузі нові шляхи, виховував у своїх співробітниках дух творчої активності та високу відповідальність за справу. Протягом 34 років Доллежаль працював директором інституту, який став одним з найбільших в РФ центрів ядерної технології і техніки.

Останні роки життя

У 1986 р. по хвороби академік пішов з адміністративних посад, але продовжував цікавитися справами НДІ і допомагати порадами і рекомендаціями своїх послідовників і учнів.

В останні роки життя Микола Антонович захоплювався рішенням старовинних математичних і геометричних задач про квадратуру кола, трисекции кута і подвоєння куба. Також він слухав класичну музику, читав книги і іноді писав вірші. Радіо і телебачення Доллежаль вважав великим нещастям для людства. Академік говорив, що ці винаходи заважають міркувати і вчать вірити нерозумним дикторам.

Микола Антонович помер у віці 101 року 20.11.2000 р. Через чотири роки померла його дружина. Вони поховані в селі Казино Московської області. Пам\'ять

У 2002 р. в Москві академіку Доллежалю був встановлений бюст.

У грудні 2010 р. його ім\'ям назвали одну з вулиць міста Подольська, де Микола Антонович провів свої дитячі та юнацькі роки. Також в будівлі колишнього училища, в якому він навчався, встановлено меморіальну дошку.

У вересні 2018 р. в Центральному адміністративному окрузі російської столиці з\'явилася площа академіка Доллежаля. Вона знаходиться перед будівлею НДІ, яким керував учений. Автор: Дарина Забарна 2 Грудня, 2018

Категория: Новости